1.1 „Музична вітальня” як одна з форм позакласної музично-виховної роботи.

„Музична вітальня” – одна з найцікавіших форм позакласної музичної виховної роботи, якій, нажаль, не приділяють належної уваги у школі. Це і не дивно. Адже більшість директорів шкіл, замісників директорів по виховній роботі приділяють увагу тим формам роботи, які вимагають з них „згори”. Це, перш за все, хор, вокальні, танцювальні, інструментальні ансамблі, виступи яких можна використати на оглядах художньої самодіяльності. На цих оглядах можна завоювати високі місця, а потім про них звітувати.

А навіщо думати про якусь „Музичну вітальню”? навіщо зайві проблеми на свою голову? Коли школа погано виступить на огляді колективів художньої самодіяльності, Райвно буде лаяти, а коли немає „Музичної вітальні” – це вже не недолік.

Але хто з вчителів звертався до цієї форми роботи підтвердять, що вона має дуже великий вплив на естетичне виховання школярів, формування їх музичних смаків та культури. Саме через „Музичну вітальню” проходить живий контакт з високим мистецтвом.

Д. Б. Кабалевський, чия концепція музичного виховання покладена в основу нині діючої програми по музиці загальноосвітніх середніх шкіл, дуже багато уваги приділяв просвітницькій музичній діяльності підростаючого покоління. Він розумів, що існує музика як мистецтво, яким займається дуже обмежена кількість людей. Для решти ж музика – це той рівень її сприйняття, який нам пропонує телебачення, радіо, яку мистецтвом назвати не можна. Для цих людей класична музика – це щось надзвичайно недосяжне і незрозуміле, яке і зрозуміти ніколи не можливо, навіть якщо намагатися.

Кабалевського хвилювала ця проблема і він більшість свого життя присвятив тому, щоб її розв’язати. Ясна річ, починати треба з дітей, і він шукає нові форми, які б дали змогу приблизити музику до життя підростаючого покоління. Форми, які він використовував (особисті творчі зустрічі зі школярами в школах, піонерських таборах, палацах культури, концерти камерної, симфонічної, інструментальної та вокальної музики), наближаються по своїй суті до того, що ми називаємо зараз „музикальною вітальнею”. Вірніше можна сказати так, ті принципи музичної пропагандистської діяльності, які використовував Д. Кабалевський, лежать в основі організації та проведення „музичної вітальні”. Перший принцип – не музику опускати до рівня слухача, а слухача поступово підіймати до рівня музики; другий – обов’язкове „живе” спілкування аудиторії з виконавцями; третій – значна роль допоміжних художніх засобів для більш повного сприйняття музики (слово, акторська майстерність, використання інших видів мистецтв); четвертий – це той дух свята, дух приналежності до високого мистецтва, який панує на таких заходах.

Треба сказати, що не тільки Д. Б. Кабалевський із музикантів зі світовим ім’ям займався просвітницькою музичною діяльністю підростаючого покоління. Для мене також є взірцем діяльність видатного американського композитора, диригента, піаніста Леонарда Бернстайна, який також багато часу приділяв просвітницькій музичній діяльності підростаючого покоління. Мабуть для нього розуміння музичного виховання було близьким до того визначення, яке дав йому В. А. Сухомлинський: „Музичне виховання – це не виховання музиканта, а, перш за все виховання людини.”

Л. Бернстайн все своє свідоме життя віддано і фанатично служив музичному мистецтву як композитор і виконавець. В той же час він вважав, що „музика і можливість насолоджуватись нею – велике благо, яке дарує людству природа і його соціальний розвиток. Проте, ці блага не всім доступні однаково. Для повного оволодіння ними необхідні не тільки любов до музики і здібність до її сприйняття, але й розуміння більш глибинних законів мистецтва звуків і його неповторної своєрідності, його особливих (по відношенню до інших видів мистецтв) можливостей вираження. А так як благо музики повинно бути доступним для всіх по тій простій причині, що вона існує для людей і живе в людях, то та нерівність, яка є в її розумінні і сприйнятті повинна наскільки можна бути знівельованою.” Ось головна причина чому Бернстайн звернувся до музичної просвітницько-популяризаторської діяльності.

Уже на початку 50-их років минулого століття, він перед початком своїх виступів в якості диригента починає звертатися до своїх слухачів із вступним словом, де роз’ясняє твори, які входять до програми концерту. Ці пояснення мають великий успіх і стають все більш частішими, систематичнішими, переростають в лекції, а точніше в бесіди-концерти.

Молодіжна аудиторія привертала увагу Бернстайна. Він був впевнений, що їй притаманна жадоба пізнання. По його словам, „немає молоді, яка б не хотіла навчатися, або  не могла б розуміти; вона дійсно хоче отримати знання про музику.” Ця якість молоді подобалася Бернстайну і вона закладає підгрунття для втілення його мрії, наблизити якомога більшу кількість людей до глибокого і радісного сприйняття прекрасних витворів музичного мистецтва.

Стор. 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10