1.2 Специфіка „Музичної вітальні” та практика її проведення.

 „Музична вітальня” досить камерний позакласний захід. Вона може проводитись і як одноразовий захід, по тематиці не зв’язаний з іншими „музичними вітальнями”, так і як один із етапів однієї програми підпорядкованій загальній ідеї і одному загальному плану. Звісно, що другий варіант більш ефективний, і дає змогу цілеспрямовано, поступово вести дітей по безкрайньому океану музики, адже одним, навіть блискуче проведеним засіданням „Музичної вітальні”, неможливо виховати справжнього слухача і шанувальника музики, для якого вона б стала потрібною як хліб насущний. Мабуть, починаючи проведення „Музичної вітальні”, ми і ставимо собі за мету виховання саме такого слухача.

Безумовно, основна проблема при використанні такої форми позакласної роботи, як „Музична вітальня” – проблема сприйняття музики. Досить часто мені доводилося чути різні назви тієї частини уроку або позакласного заходу, де звучить музика, а діти її слухають. Одні спеціалісти називають це слуханням музики, але я думаю, що найбільш вдало в цьому випадку використовувати термін „музичне сприйняття”, так як він найбільш всебічно охоплює складний, художньо-пізнавальний процес, який включає в себе першочергове слухання і естетичне освоєння музичного явища.

Я вважаю, що питанню музичного сприйняття треба приділяти якнайбільше значення. Неможливо займатися ніякою музичною діяльністю, якщо не розвинуто сприйняття.

Здатність цілеспрямованого сприйняття необхідне для розуміння задумки музичного твору, для розуміння музичної мови. „Під вихованням сприйняття музики ми розуміємо виховання:

а) емоційного відгуку на музику;

б) свідомого відношення до змісту і характеру музичного твору, до його музичного образу, до засобів музичної виразності.”

Виховання свідомого відношення до твору вимагає його аналізу, виділення його окремих сторін, усвідомлення засобів музичної виразності, розрізнення окремих елементів, тобто розвиток слуху. Аналіз засобів виразностей має на меті більш глибоко розкрити образ, допомогти усвідомити його характерні риси для того, щоб цей образ був сприйнятий більш глибоко, різнобічно але все таки як цілісний образ. При цьому треба взяти до уваги, що образи виявляються через взаємодію засобів музичної виразності. Так аналіз засобів виразності допомагає сприйняттю образу і веде до правильного розуміння музичної мови. У зв’язку із сприйняттям розвивається мислення учнів, їх здатність виносити оцінку музичним творам, характеру їх виконання. Наслідком планомірного сприйняття і мислення є розвиток музичного смаку.

Виховання сприйняття може бути здійснено лише при постійній керуючий ролі вчителя. Фіксація уваги учнів на окремих сторонах музичного твору, на його художньому образі, на засобах музичної виразності допомагає активно сприймати музику.

Як відомо, музичний твір – це сукупність естетичної інформації, яку повідомляє композитор. Для її сприйняття необхідно, щоб наявні у слухача знання, уміння й навички, здатні забезпечити проникнення у художній зміст твору, хоча б частково збігалися з системою інформації, вміщеної у творі. Обсяг знань про твір визначається тими особливостями інформаційних процесів у психіці людини, які є суттєвими для формування музичного сприймання. Зокрема, чим більше інформація вчителя відповідає змісту твору і чим активніше слухачі засвоюють її, тим адекватніші і глибші їхні естетичні переживання. Та слід враховувати, що надмірна інформація послаблює переживання і осмислення музики, гальмує естетичну реакцію на неї, а значить, обсяг інформації, яка спрямовує сприймання, і обсяг самого твору слід дозувати як у часі сприйняття, так і за змістом інформації та складності музики, залежно від підготовленості і психологічного стану учня. Вчитель організовує сприйняття музики учнями за допомогою слів, постановкою конкретного завдання під час слухання музики, іноді лише одною назвою твору. Є різні думки музикантів-педагогів у зв’язку з „направляючим” словом, яке вчитель використовує для того, щоб дітям було легше сприймати музику. Звичайно, безмірне використовування слова, яке не спирається на музичне враження, недопустимо. Але слово, яке вводить в музику, яке допомагає її сприймати, таке слово є великою педагогічною цінністю.

Взагалі, вчитель повинен використовувати все те, що прививає навички „не тільки слухати, але й чути музику і давати їй вірну оцінку, що сприяє вихованню художнього смаку і підсилює значення музики в естетичному вихованні дітей.”

Розмовляти про музику надзвичайно важко. Невипадково визнається, що музика починається там, де слово втрачає свою силу. Того, хто говорить про музику, того, хто намагається її роз’яснити словами, чекає дві проблеми: перша – використовувати при поясненні професійно-музичну термінологію, недоступну і незрозумілу слухачам; друга – зійти до легковажного опису, можливо і цікавому, але зовсім далекому від суті музики.

Слово вчителя має бути коротким, стислим, але емоційним. Щоб не гальмувати активність дітей, не заважати самостійності спостереження за музичним процесом, воно не повинно дублювати те, що учні вже знають, або можуть помітити самі.

Слово вчителя має бути й „різноманітним за змістом. В одному випадку – це розповідь про твір, у другому – про історію його написання, у третьому – про композитора, а іноді – лише про виконавця. Можливе й поєднання всіх цих компонентів.”

Говорячи про музику, слід ввести учнів в атмосферу, в якій створювався певний твір, розповісти про життєві обставини, за яких композитор задумав і написав його, тобто познайомити школярів з „біографією художнього твору”. Д. Кабалевський вказував, що зрозуміти музичний твір – значить, зрозуміти його життєвий задум, зрозуміти, як композитор переплавив цей задум у своїй творчій свідомості.

У розповіді про музику не повинно бути ні „головних і побічних партій”, ні „реприз і розробок”, ні „секвенцій і модуляцій”, – це нітрохи не допоможе слухачеві, а тільки відверне його увагу від безпосередніх вражень і переживань.

Цифри, факти, імена та цитати слід відбирати дуже ретельно. Жодного імені, факту, цифри, без яких можна обійтись – ось принцип, що його повинен дотримуватися вчитель.

У сучасній психології утвердився погляд на сприймання як на активну діяльність суб’єкта по відображенню об’єктивної дійсності, опосередковану мовними значеннями, у яких представлена „згорнута в матерії мови ідеальна форма існування предметного світу, його властивостей, зв’язків і відношень.” [15, 65] Але активне сприйняття музики в тому розумінні як його трактує психологія – це мрія кожного вчителя музики, для здійснення якої він і працює, а така форма позакласної роботи як „Музична вітальня” нам допомагає в цьому.

Як проводити „музичні вітальні” залежить від умов, які є в школі для цього: від рівня підготовки вчителя, від підтримки цього проекту адміністрацією школи, від наявності виконавців та їх кваліфікації.

Що я мала на увазі, коли називала „музичну вітальню” камерним заходом? Оптимально на концертах „музичної вітальні” може бути присутнім якийсь один клас, чи декілька класів з однієї паралелі. В крайньому випадку – діти різних класів, але близькі за віком. Це дуже важливий момент. Чим ближче під час концерту діти знаходяться до виконавця, тим краще вони мають змогу спостерігати музичний інструмент, прийоми гри на інструментах, навіть вираз обличчя, міміку виконавця, тобто, чим камер ніша атмосфера, тим більш глибоким буде враження у аудиторії і сприйняття музики. Для дитячої аудиторії ті всі моменти, про які ми вище згадували, мають величезне значення. Діти повинні бачити, як народжується музика на їх очах, вони повинні відчути приналежність до цього великого дива, яке проходить буквально на відстані витягнутої руки. Це – незабутнє враження для дітей, і вони прагнутимуть знову і знову повернутися до того, що дало їм це прекрасне відчуття до музики.

Що стосується вікової однорідності слухачів, то не таємниця, що така аудиторія має приблизно однакові фізичні, психологічні можливості для сприйняття інформації. Діти одного віку переважно мають однаковий музичний і життєвий досвід, тобто знаходяться, так би мовити, в одному часовому та інформаційному просторі, тому сприйняття музики та інформації буде близьким. Це набагато полегшить роботу і ведучого і виконавців.

Якщо уроки музики в школі проводяться на належному рівні, то різниця, навіть в один клас, дуже відчутна, що стосується музичного досвіду. Один і той самий матеріал може бути доступним для однієї групи дітей і викликати труднощі сприйняття для іншої. Вікова однорідність слухачів дає змогу вірно підбирати репертуар, компонуючи програму.

Декілька слів про те, які умови потрібні для проведення „музичної вітальні”. Перш за все, це естетичне оформлення приміщення, де буде проводитись цей захід. Учні, заходячи до класу чи актового залу (в залежності від кількості дітей), повинні відчути атмосферу свята, відчути, що їх тут чекали і до зустрічі з ними готувались. В цьому питанні воля фантазії організатора, але все повинно бути витримано в тому стилі, який тематично відповідає змісту концерту. В підготовці і оформленні аудиторії можуть приймати участь і самі діти.

Ведучий та виконавці повинні відноситися до виступу в „музичній вітальні”, навіть з більшою відповідальністю, ніж зазвичай. Це стосується їх підготовки до концерту як професіоналів, так і зовнішнього вигляду. Діти повинні відчути, що до них прийшли справжні артисти і , що до них відносяться з великою повагою, як до самих справжніх слухачів. Чому так? У дітей є одна риса (чим менший вік дитини, тим ця риса яскравіше проявляється), якої немає у дорослих: вони не можуть робити вигляд, що їм подобається, якщо насправді це не так і безпосередньо виражають своє враження. Тому нещирість, непрофесіоналізм, легковажне ставлення до справи діти помітять і це може назавжди їх відвернути від музики, від мистецтва.

Обов’язковим атрибутом „музичної вітальні” є яскраве оголошення. Воно повинно вивішуватись у вестибюлі школі на самому видному і доступному місці. Тут розміщується інформація про час, місце проведення „музичної вітальні”, тему на яку проводиться цей захід. При можливості (а зараз ці можливості є) виготовляються запрошення всім гостям і міні-програмки, з яких діти можуть дізнатися про твори, які будуть виконуватись на концерті.

Всім відомо, що між теорією і практикою дуже велика відстань. Звісно, теоретичне підгрунття повинно бути обов’язково, це – фундамент. Але практика показує, що вчителі теоретично знайомі з формою і організацією проведення „музичної вітальні” обминають її увагою в своїй роботі. „Музична вітальня” є явищем рідкісним в наших школах. Це зрозуміло, коли мова йде про сільські школи, які віддалені від обласного центру, де можливості залучення професійних музикантів обмежені, де взагалі існує проблема з педагогічними кадрами.  Але, якщо мову вести про школи міста Полтава, де є філармонія, декілька музичних шкіл з високопрофесійними кадрами, музичне училище з викладачами, більшість яких переважно закінчили консерваторії, студентами, які досить уміло володіють музичними інструментами і можуть бути вправними виконавцями, і, нарешті, музично-драматичним театром з його  трупою і оркестром – то дивуєшся, що такі можливості ніхто не використовує.

Стор. 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10