Європейська музика – це не тільки частина світового музичного мистецтва, обмежена певними географічними рубежами. У її культурній історії корениться саме родове поняття "музика" і відповідний термін, що отримав поширення на усій земній кулі. Історія Європи зумовила і суть того пласту культури, який в сучасній культурології дістав назву академічна музика (або "серйозної музики", в протилежність "легкій музиці", "розважальній музиці".
Академічна музика належить до вищих цінностей, які тільки були створені людством, і наближається за значенням до релігії. Недаремно неодноразово виникали паралелі між храмом і концертним залом, ставилося питання про заповнення знецінюваного релігійного обряду слуханням "серйозної музики"(хоча повної тотожності тут бути не може). Європейська культура породила також і поняття "Музичний твір" у зв'язку з поширенням на музику письмового способу мислення.
Упродовж усієї своєї історії європейська музика невпинно цікавилася своєю емоційною дією. Кожна епоха встановлювала свій регламент емоцій, і зміна епох означала дуже круту ломку колишніх норм.
Але як би не контрастували між собою європейська Античність, європейське Середньовіччя, Відродження, Новий, Новітній час, все ж кожна епоха окремо і усі вони разом мали музично-емоційні регламенти, істотно відмінні від традиційних регламентів Африки, Південно-східної Азії і інших позаєвропейських регіонів. На європейському грунті склалося і певного роду структурне мислення, що позначилося в логіці побудови музичних форм.
Потужним фундаментом, на якому двадцять віків простояли принципи композиції в творах академічної музики, служила система античної риторики, найбільше - старогрецьке вчення про диспозицію, логічно здійснене розташування ораторської мови.
Риторична логіка, що надбудовувала в історії європейської музики усі нові поверхи, в ХХ столітті розповсюдила отриману систему музичних форм по всьому світу, закріпивши її в якості універсальної для серйозної музики. Нарешті, культура Європи дала академічній музиці свій голос - певний тип співу з ідеальною побудовою гармонік, або обертонів. На цей еталон зорієнтувався і звук музичних інструментів - скрипок, віолончелей і усіх інших струнних інструментів(не тільки смичкових), інструментів духових, фортепіано.
Звук цей принципово відмінний, наприклад, від горлового співу бурят і кавказців, специфічного звукодобування в казахському фольклорі, в традиційній музиці В'єтнаму і т. д. Але увесь "акорд" багатовікової європейської музики нині, в ХХI столітті, має подвійний стан: він і утримується в цілому і в окремих складових, і деформується на усіх рівнях під впливом нестримних процесів культурної глобалізації.
Пропонуємо Вам невеличкий екскурс по музичній Європі.
