Українська  пісня.

Джерелом духовного життя народу, інструментом пізнання добра і зла та всього загалу навколишнього світу завжди була усна народна творчість. Саме через фольклорні твори народ усвідомлює  свою самобутність та історичний шлях. Народ завжди прагнув у своїй поезії та піснях поетично переосмислити свою історію та сягнути думкою в омріяне майбуття.  Олександр Довженко свого часу сказав: "Українська пісня - це геніальна поетична біографія українського народу".

Українські пісні та думи – це дзеркало історичної пам’яті народу, його самоусвідомлення  та  відданості рідному краю.  Українська пісня, підсилена творами Т.Г Шевченка, показала всьому світу красу та мелодійність української мови. Шевченкові слова: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине», стало для українців гаслом на довгі роки.

Фольклору українського народу  притаманні глибокі патріотичні почуття, віра в краще майбутнє та співчуття до  поневолених. В своїх піснях та думах народ оспівує своїх видатних діячів, слава яких залежала не від достатку,  а від самовіданного служіння своєму народу, не дивлячись ні на що. Особливо вони любили пісні та думи про запорізьких козаків, що відрізнялись своєю відвагою та мужністю, добротою та почуттям честі, безмежною любов’ю до свого краю.  Не було у них більшого прагнення, ніж воля народу. Для них смерть була кращою, ніж поневолення.

«Пісні для України – це все: і поезія, і історія, і батьківська могила.», - писав Микола Гоголь.

В кінці XVI - першій половині XVII ст. Польська шляхта вогнем і мечем прагнула поневолити волелюбний народ. У 1648 році, коли Богдан Хмельницький отримав перемогу над польським військом під Жовтими Водами, з’явилась пісня  «Чи не той то Хміль»  (Пісня про Богдана Хмельницького), де образ Гетьмана втілює силу народу та його прагнення до свободи.

Більшість пісень на історичну тематику багаті на образи-уособлення. Одним із таких образів є ненька-Україна  в пісні «Зажурилась Україна, бо нічим прожити».

Думи та історичні пісні стали тим живильним та невичерпним джерелом, із якого беруть свої теми та сюжети (і братимуть ще довго) цілі покоління художників, письменників та режисерів. Зверніть увагу: такі драми як «Савва Чалий» Івана Карпенка-Карого, «Маруся Чурай» Ліни Костенко та багато інших чудових творів написані саме на основі історичних пісень.